У Луцьку прихожани стоять у черзі, аби припасти до мощей великого святого

Капсулу з нетлінними останками вмонтували в ікону й привезли до тимчасового луцького храму, названого на честь цього святого, розташованого на бульварі Дружби народів. Про це повідомляє Depo.Львів з посиланням на Високий замок.

Іов Почаївський став на чернецький шлях ще дитиною. Народився у невеличкому селі біля Коломиї (нині Івано-Франківської області) 1551 року. При хрещенні батьки дали йому ім’я Іван – на честь пророка Івана Предтечі. Хлопчик, маючи лише десять літ, таємно покидає батьківську оселю й іде до Угорницького Спасо-Преображенського монастиря. І вже за два роки приймає постриг! Прозорливий ігумен святої обителі, передбачаючи в хлоп’яті Божого обранця, радо прийняв Івана і, постригши його в монахи, нарік Іовом.

Згодом упродовж двадцяти років Іов був настоятелем Дубенського монастиря. Ця обитель у той час була однією з твердинь православ’я на Західній Україні. Ігумен уславив її над усіма монастирями краю. Але "публічність" – не те, чого прагнув монах. Тож він вирішує залишити Дубенський скит й податися до Почаєва. Преподобний Іов як простий монах оселяється на Почаївській горі, яка була відома чудесним з’явленням на ній Матері Божої. Ченці там проводили затворницьке життя в окремих печерах і сходилися до церкви тільки на молитву. Згодом пустельницький монастир було перетворено на "спільножительний", і братія обирає Іова ігуменом. Він керує Почаєвом п’ятдесят років і відходить в інший світ, маючи сто літ.

Сім років і дев’ять місяців пролежало тіло преподобного Іова після його погребіння. За переданням, в цей час люди іноді бачили незвичайне сяйво над його могилою… Тоді почали з’являтися видіння тодішньому київському митрополиту Діонисію Балабану. У них приходив Іов і казав, що Бог бажає "прославити його кістки". Митрополит був людиною, не схильною до марновірства, тож не поспішав одразу вірити і слідувати снам. Та коли втретє побачив те саме, розпорядився відкрити гріб Іова Почаївського. Тіло преподобного залишилося нетлінним.